Неотложные мероприятия в некоторых экстренных ситуациях в урологии на догоспитальном этапе

Скорочений виклад

B. A. Selius, R. Subedi Am Fam Physician 2008;77(5):643-650

Затримка сечі — це неможливість свідомого сечовипускання. Гостра затримка сечі виникає тоді, коли хворий при наявності повного сечового міхура не може помочитися, цей стан часто супроводжується больовим синдромом. При хронічній затримці сечі в сечовому міхурі виявляють підвищену кількість залишкової сечі, цей стан часто не супроводжується больовими відчуттями. При затримці сечі в пацієнтів може бути повністю відсутнє сечовипускання, неповне опорожнення сечового міхура або спостерігатися ischuria paradoxa (крапельне виділення сечі при переповненому сечовому міхурі). Затримка сечі може ускладнюватися розвитком інфекції або ниркової недостатності.

Згідно з результатами двох великих популяційних досліджень (Jacobsen S. J. et al., 1997; Curtis L. A. et al., 2001) серед чоловіків віком 40–83 років, проведених у США, загальна частота розвитку гострої затримки сечі становить 4,5–6,8 випадків на 1000 чоловіків на рік. Ця кількість різко зростає з віком, шанс розвитку ГЗС у 70-літніх чоловіків становить 10%, тоді як у 80-літніх — більш як 30%. Частота розвитку ГЗС у жінок невідома. Хоча спектр захворювань для диференціальної діагностики етіології затримки сечі широкий, за допомогою ретельно зібраного анамнезу, фізикального обстеження та деяких діагностичних тестів сімейний лікар може встановити попередній діагноз та надати першу допомогу.

Етіологія затримки сечі

Причини розвитку затримки сечі можна розділити на обструктивні, запально-інфекційні, фармакологічні, неврологічні та ін. (див. табл. 1).
Таблиця 1. Етіологія затримки сечі

Особенности задержки мочи у женщин

Среди женщин данная патология встречается реже и характеризуется похожими симптомами. Бывает острой и хронической (развивается поэтапно).

Причины возникновения заболевания следует отметить следующие:

• нарушения иннервации мочевого пузыря: осложнение после перенесенного миелита, травм спинного мозга, врожденные патологии мочевого пузыря, после естественных родов;
• инфекции мочевыводящих путей;
• лекарственная терапия: после приема антигистаминных препаратов, спазмолитиков, снотворного;
• мочекаменная болезнь;
• беременность;
• деформация и опущение органов малого таза.

Если пренебрегать лечением данного заболевания, могут развиться почечная недостаточность, острый цистит, пиелонефрит.

Обструктивні причини затримки сечі

Затримка сечі може виникати внаслідок обструктивних змін нижніх сечовидільних шляхів біля шийки сечового міхура або дистальніше від неї. Обструкцію сечовидільних шляхів викликають внутрішні (наприклад збільшення простати, камені в сечовому міхурі, стриктура уретри) або зовнішні фактори (наприклад компресія шийки сечового міхура пухлиною матки або ШКК), проте найчастіша причина — доброякісна гіперплазія простати (ДГП). Результати 2-річного дослідження (Choong S. et al., 2000) за участю 310 чоловіків продемонстрували, що в 53% пацієнтів затримка сечі була зумовлена ДГП, а в інших 23% — іншими обструктивними факторами. Щороку в США з приводу ДГП відбувається приблизно 2 млн. візитів до лікаря та більш як 250 000 хірургічних втручань.

Затримку сечі можуть спричиняти й інші обструктивні розлади, такі як рак простати, фімоз, парафімоз, компресійні пристрої, надягнені на член, у чоловіків, цистоцелє або ректоцелє — у жінок. Зовнішня компресія шийки сечового міхура внаслідок випадіння матки, наявності великих пухлин органів таза, ШКК або заочеревинного простору, каловий завал також може викликати затримку сечі. У чоловіків та жінок стриктури, камені або сторонні тіла в уретрі можуть безпосередньо блокувати відтік сечі. При пухлинах сечового міхура затримка сечі часто виникає внаслідок наявності кров’яних згустків, це захворювання часто проявляється гематурією без больового синдрому.

Помощь при острой форме задержки мочи

Острая форма характеризуется сильными болями в надлобковой области, которая затем охватывает всю зону брюшины и интенсивным позывом к мочеиспусканию. Серьезным последствием такого состояния может быть разрыв мочевого пузыря. Требуется неотложная помощь.

Она заключается в следующем:

• Проведение катетеризации – вывод опасной жидкости с помощью катетера. Это эластичная трубка, которую вставляют в уретру.
• Цистостомия – хирургическое действие с рассечением мочевого пузыря. Метод применяется, если невозможно провести катетеризацию из-за закупорки мочевого канала.

Те и другие виды помощи должны проводиться только медицинскими работниками, у который имеется достаточный опыт. До приезда специалиста можно только использовать отвлекающие факторы, включить водопроводный кран, чтобы звуки вызвали рефлекторное мочеиспускание, сделать теплую ванночку для ног.

Методы диагностики урологических заболеваний:

• Вызов уролога на дом
• Диагностика заболеваний почек
• Диагностика заболеваний мочевого пузыря
• Диагностика заболеваний простаты
• Диагностика заболеваний мошонки
• Диагностика половых инфекций
• Анализы мочи
• Анализы на ИППП
• Анализы на ПСА
• УЗИ на дому
• УЗИ почек
• УЗИ простаты
• УЗИ мочевого пузыря
• Урологическое УЗИ на дому
• Мазок из уретры
• УЗИ полового члена
• Трансректальное УЗИ
• Анализы сока простаты
• УЗИ мочеполовой системы

Запально-інфекційні причини затримки сечі

Найчастіша етіологія гострої затримки сечі, зумовленої запаленням, — гострий простатит. Гострий простатит звичайно викликають грамнегативні мікроби, такі як Escherichia coli

та протей, у результаті чого виникає набряк запаленої простати. Уретрит, зумовлений інфекцією сечовидільних шляхів або інфекцією, яка переноситься статевим шляхом, може супроводжуватися набряком уретри і, відповідно, затримкою сечі, при генітальному герпесі затримка сечі трапляється внаслідок локальних запальних змін та ураження крижових нервів (синдром Елсберга). У жінок болюче ураження вульви та вульвовагініт може викликати набряк уретри, болюче сечовипускання, які можуть призвести до затримки сечі.

Фармакологічні причини затримки сечі

Препарати з антихолінергічною активністю, такі як трициклічні антидепресанти, можуть викликати затримку сечі внаслідок зниження скоротливої здатності детрузора. Симпатоміметики (наприклад оральні деконгестанти) спричиняють затримку сечі, активуючи α-адренорецептори у простаті та шийці сечового міхура. Згідно з результатами популяційного дослідження Verhamme K. M. et al. (2005), у чоловіків, які отримували НСПЗП, ризик розвитку гострої затримки сечі був удвічі вищий, ніж у тих, які не отримували цих препаратів; вважають, що причиною цього є пригнічення скоротливої здатності детрузора, медіаторами якої виступають простагландини. У таблиці 2 подано препарати, пов’язані з розвитком затримки сечі.
Таблиця 2. Препарати, пов’язані з розвитком затримки сечі (за Curtis L. A. et al., 2001)

Неврологічні причини затримки сечі

Функція сечового міхура та нижніх сечовидільних шляхів залежить від складної взаємодії між головним мозком, автономною нервовою системою та соматичними нервами, які іннервують сечовий міхур та уретру. При ушкодженні цих нервових шляхів виникає затримка сечі нейрогенного генезу (таблиця 3). Нейрогенний або нейропатичний сечовий міхур — це порушення функції сечового міхура внаслідок порушення його іннервації.
Таблиця 3. Нейрогенні причини затримки сечі та порушення сечовипускання (за Ellerkmann R. M., McBride A., 2003)

1Прогресуюче захворювання невідомої етіології, яке розпочинається з недостатності автономної нервової системи, включаючи ортостатичну гіпотензію, імпотенцію в чоловіків, закрепи, затримку сечі або імперативне нетримання сечі та ангідроз, згодом розвивається симптоматика генералізованої дисфункції нервової системи, така як паркінсоноподібні розлади, мозочкові розлади, фасцикуляції м’язів та зниження м’язової маси, тремор ніг. (Прим. перекл.)

Затримка сечі внаслідок неврологічної патології трапляється у чоловіків та жінок з однаковою частотою. Хоча в більшості пацієнтів з нейрогенними сечовим міхуром виникає нетримання сечі, у багатьох таких хворих також може розвинутися затримка сечі. До 56% пацієнтів після інсульту скаржаться на затримку сечі, в основному внаслідок гіпорефлексії детрузора. Під час проспективного дослідження (Kong K. H. et al., 2000) затримка сечі розвинулася у 23 з 80 пацієнтів, які перенесли ішемічний інсульт, у більшості з них сечовипускання відновилося протягом 3 місяців. Дисфункція сечового міхура наявна в 45% діабетиків та в 75–100% пацієнтів із діабетичною периферичною нейропатією, яка переважно проявляється затримкою сечі. Порушення сечовипускання корелює з важкістю перебігу розсіяного склерозу і спостерігається в 80% пацієнтів, затримка сечі розвивається приблизно в 20% хворих. Кила міжхребцевих дисків, травма та компресія спинного мозку можуть викликати затримку сечі внаслідок ушкодження нервових шляхів спинного мозку.

2.1. «ОСТРАЯ ЗАДЕРЖКА МОЧЕИСПУСКАНИЯ МКБ10: R33»

Приложение № 1. Острая задержка мочеиспускания, не связанная с ДГПЖ
Острая задержка мочеиспускания при раке простаты
У большинства пациентов с раком простаты причиной ОЗМ становится как раковая опухоль предстательной железы, так и сопутствующая ДГПЖ. В связи с этим тактика лечения таких больных существенно различается. Пациентам, у которых ОЗМ обусловлена наличием сопутствующей ДГПЖ, необходимо предлагать тактику ведения пациентов с ДГПЖ. Всем пациентам с ОЗМ, возникшей вследствие рака предстательной железы, в первую очередь должно выполняться дренирование мочевого пузыря. Назначение α-адреноблокаторов в таких случаях неэффективно, поскольку ткань опухоли нечувствительна к препаратам данной группы. Однако самостоятельное мочеиспускание может восстанавливаться при назначении адекватной антиандрогенной терапии. Поэтому пациентам с ОЗМ, страдающим гормоночувствительным раком предстательной железы, необходимо провести оценку адекватности и эффективности антиандрогенной терапии. В случае неадекватности антиандрогенной терапии она должна быть скорректирована. Ввиду низкой вероятности восстановления самостоятельного мочеиспускания у пациентов с гормонорезистентным раком простаты с целью восстановления оттока мочи показаны паллиативные методы лечения: • парциальная трансуретральная резекция предстательной железы (которая выполняется через 2-3 дня или через 4-6 нед после эпизода ОЗМ); • длительная катетеризация; • надлобковое дренирование мочевого пузыря.
Острая задержка мочеиспускания при стриктуре уретры
Стриктура уретры в первую очередь должна быть заподозрена у больных с ОЗМ моложе 40 лет, а также у больных, имеющих в анамнезе указания на уретриты, инородные тела уретры и предшествующие трансуретральные вмешательства или длительную катетеризацию мочевого пузыря. У данной категории больных, как правило, не выявляется увеличение простаты, однако в ряде случаев стриктура может сочетаться с ДГПЖ. Для уточнения диагноза должна быть выполнена уретроскопия гибким цистоуретроскопом. При отсутствии технической возможности для выполнения уретроскопии гибким цистоуретроскопом допустимо выполнение
восходящей уретрографии
. Попытки катетеризации мочевого пузыря у пациентов с подозрением на стриктуру уретры должны начинаться с уретрального катетера Фолея №12 Fr. В случае, когда проведение в мочевой пузырь самого тонкого катетера не удается, попытки катетеризации должны быть прекращены. Поскольку методом выбора в лечении стриктуры уретры является хирургический метод, в случаях безуспешной катетеризации мочевого пузыря отведение мочи необходимо обеспечить путем выполнения цистостомии.
Послеоперационная острая задержка мочеиспускания
Наиболее часто ОЗМ наблюдается у пациентов, перенесших спинальную или эпидуральную анестезию, обширные вмешательства на органах брюшной полости, забрюшинного пространства и таза, а также у пациентов, получавших опиоидные аналгетики. ОЗМ в послеоперационном периоде может носить как функциональный (после применения эпидуральной анестезии и опиоидных аналгетиков), так и органический характер (после операций на органах таза и забрюшинного пространства). Вид послеоперационной ОЗМ определяет длительность периода восстановления самостоятельного мочеиспускания, который может колебаться от 6 нед до 12 мес. Главным методом лечения послеоперационной ОЗМ является дренирование мочевого пузыря уретральным катетером в течение 10-14 дней. В случае отсутствия самостоятельного мочеиспускания после удаления уретрального катетера дренирование мочевого пузыря может осуществляться путем чистой интермиттирующей самокатетеризации. Для интермиттирующей самокатетеризации необходимо использовать специальные одноразовые стерильные катетеры, покрытые гидрополимерным поливинилпирролидон любрикантом (Нелатон, мужские, женские/детские; различных размеров (8-22 Fr). Данные катетеры при контакте с водой приобретают гладкую, скользкую поверхность, что значительно снижает трение о слизистую уретры и минимизирует риск развития травматических повреждений и инфекционных осложнений.
Тампонада мочевого пузыря
Тампонада мочевого пузыря должна быть заподозрена у пациентов, имеющих в анамнезе указания на опухоли почки, лоханки, мочеточника или мочевого пузыря и отмечавших эпизоды предшествующей гематурии. Нередко тампонада мочевого пузыря возникает у пациентов, перенесших хирургические вмешательства на мочевых путях, у пациентов с нарушением свертываемости крови и пациентов, принимающих антикоагулянты. Лечение ОЗМ при тампонаде должно начинаться с дренирования мочевого пузыря уретральным катетером, промывания мочевого пузыря до светлых промывных вод и установки проточно-промывной системы постоянного орошения мочевого пузыря. С этой целью необходимо использовать трехходовой катетер Фолея 22-24 Fr. При неадекватной эвакуации кровяных сгустков при помощи уретрального катетера сгустки могут быть удалены эндоскопическим путем с помощью аспиратора. В случае безуспешности эндоскопического отмывания мочевого пузыря пациенту должны быть выполнены открытая ревизия мочевого пузыря, удаление сгустков и установка цистостомического дренажа. С целью купирования гематурии всем пациентам должна назначаться гемостатическая терапия. Предпочтительно использование следующих препаратов: • транексамовая кислота (Транексам♠); • этамзилат; • 10% раствор кальция хлорид. После устранения тампонады мочевого пузыря и ОЗМ должно выполняться углубленное обследование пациентов с целью диагностирования опухолей почки, лоханки, мочеточника и мочевого пузыря.
Острая задержка мочи при нейрогенном мочевом пузыре
Должна быть заподозрена у пациентов страдающих сопутствующими заболеваниями нервной системы: • церебральный или спинальный инсульт; • паркинсонизм; • рассеянный склероз; • опухоли головного и спинного мозга; • черепно-мозговые травмы; • травмы позвоночника. Особенность клинического течения ОЗМ у пациентов с нейрогенным мочевым пузырем — асенсорная форма ОЗМ, которая не сопровождается болевыми ощущениями и позывами к мочеиспусканию. Лечение ОЗМ у таких пациентов должно начинаться с дренирования мочевого пузыря уретральным катетером. Дальнейшее дренирование мочевого пузыря, после уточнения диагноза и определения прогноза восстановления самостоятельного мочеиспускания, должно производиться либо методом интермиттирующей самокатетеризации, либо посредством надлобкового дренирования. При лечении больных с нейрогенным мочевым пузырем необходим комплексный подход с привлечением невролога или нейроуролога.
Острая задержка мочеиспускания при травмах мочевыводящих путей
В большинстве случаев ОЗМ при травмах мочевыводящих путей встречается при повреждениях уретры и внутрибрюшинном разрыве мочевого пузыря. Наиболее частые причины травм уретры и мочевого пузыря: • тупая травма живота; • переломы костей таза; • травмы промежности; • переломы полового члена. При возникновении ОЗМ на фоне вышеперечисленных травм чрезвычайно важен выбор метода дренирования мочевого пузыря. До исключения травмы уретры катетеризация мочевого пузыря противопоказана. С целью исключения травмы уретры всем пациентам с подозрением на травму уретры должна выполняться ретроградная уретрография. Если исключить травму уретры невозможно, дренирование мочевого пузыря должно осуществляться надлобковым методом. Дальнейшая тактика лечения определяется в зависимости от локализации, характера и обширности повреждений.
Острая задержка мочеиспускания при остром простатите
При остром простатите ОЗМ развивается вследствие выраженного отека предстательной железы. В клинической картине, как правило, превалируют симптомы дизурии и общей интоксикации. Боли в промежности и в нижних отделах живота, учащенное болезненное мочеиспускание, предшествующее ОЗМ, лихорадка, ознобы. Отмечаются эпизоды учащенного мочеиспускания и ургентности. При остром простатите любые трансуретральные вмешательства противопоказаны, дренирование мочевого пузыря до купирования острого простатита должно осуществляться при помощи цистостомического дренажа.
Острая задержка мочеиспускания у женщин после операций по поводу недержания мочи
ОЗМ — редкое осложнение операций, выполняемых при стрессовом недержании мочи. При возникновении ОЗМ в послеоперационном периоде, после удаления уретрального катетера, пациенткам должна быть выполнена повторная катетеризация мочевого пузыря. Уретральный катетер должен быть удален через 10-14 дней. При продолжающейся задержке мочи после удаления катетера дальнейшее дренирование мочевого пузыря должно осуществляться посредством интермиттирующей самокатетеризации. При частых рецидивах ОЗМ, ИМП и значительном ухудшении качества жизни пациентки в связи с затрудненным мочеиспусканием необходимо рассмотреть целесообразность выполнения операции по восстановлению проходимости уретры, удалению слинга или уретролиз.
Острая задержка мочеиспускания у пациенток с выраженным пролапсом тазовых органов
У большинства пациенток с пролапсом тазовых органов самостоятельное мочеиспускание восстанавливается после вправления тазовых органов. Однако при повторном их выпадении эпизод ОЗМ в подавляющем большинстве случаев повторяется. Поскольку всем пациенткам данной группы показано оперативное лечение пролапса тазовых органов, до момента операции дренирование мочевого пузыря должно осуществляться уретральным катетером Фолея. При невозможности хирургической коррекции пролапса показано ношение пессариев.
Острая задержка мочеиспускания при дивертикулах и полипах уретры
Причиной возникновения ОЗМ у таких пациенток является наличие механического препятствия оттоку мочи в виде дивертикула или полипа уретры. После удаления уретрального катетера у таких пациенток ОЗМ рецидивирует в большинстве случаев. Поскольку всем пациенткам данной группы показано хирургическое иссечение полипа или дивертикула уретры, до момента операции дренирование мочевого пузыря должно осуществляться уретральным катетером. В случае госпитализации пациентки в высокоспециализированный стационар допустимо выполнение экстренной операции
трансуретральной резекции или лазерной аблации полипа уретры
.

Інші причини розвитку затримки сечі

Післяопераційні ускладнення.

Сімейні лікарі часто стикаються із затримкою сечі після проведення оперативних втручань, у розвитку цього ускладнення відіграють роль біль, травма, надмірне переповнення сечового міхура та дія певних препаратів (особливо наркотиків). Частота розвитку затримки сечі після операцій на прямій кишці може сягати 70% випадків, після протезування кульшового суглоба — 78%, після гінекологічних операцій — 25% (Iorio R. et al., 2005; Hershberger J. M. et al., 2003). Кількість випадків затримки сечі після гемороїдектомії можна зменшити, застосовуючи замість спінальної анестезії селективну пудендальну блокаду (Kim J. et al., 2005). Деякі дослідження (GoNULLu N. N. et al., 1999) довели, що частоту випадків розвитку затримки сечі в післяопераційному періоді в чоловіків можна знизити, призначивши в періоперативному періоді празозин.

Затримка сечі, пов’язана з вагітністю.

Затримка сечі під час вагітності звичайно зумовлена компресією внутрішнього меатуса уретри положенням вагітної матки в ретроверсії, найчастіше це трапляється на 16 тижні вагітності (Cardozo L. et al., 1997). Частота розвитку затримки сечі після пологів сягає 1,7–17,9%, до факторів ризику належать перші пологи, інструментальні роди, тривалі пологи та кесарів розтин (Glavind K. et al., 2003; Yip S. K. et al., 2005). Результати дослідження Olofsson C. I. et al. (1997) за участю більш як 3300 породіль продемонстрували, що в жінок, яким проводили епідуральну анестезію, набагато вища імовірність розвитку затримки сечі, ніж у тих, які народили без такої анестезії.

Травма.

Затримка сечі може виникнути внаслідок гострого ушкодження уретри, члена або сечового міхура. Розрив сечового міхура та відрив уретри трапляються при переломі кісток таза або травматичному інструментальному обстеженні.

Діагностично-лікувальний підхід до пацієнта з затримкою сечі

У таблиці 4 та 5 подано основні положення щодо збору анамнезу, фізикального обстеження та діагностичного алгоритму для встановлення етіології затримки сечі.
Таблиця 4. Встановлення етіології затримки сечі залежно від даних анамнезу та фізикального обстеження

Таблиця 5. Обстеження пацієнтів із затримкою сечі

Стрессовые и психосоматические причины задержки мочи

Процесс выведения урины из организма может быть нарушен из-за временного торможения нервной системы. Такие состояния возникают, если:

• проведено хирургическое вмешательство в области брюшины или малого таза;
• произошел стресс, психоэмоциональное потрясение, испуг;
• имеется алкоголизм;
• больной долгое время находится в лежачем состоянии.

Есть еще и лекарственные факторы ишурии. Прием некоторых спазмолитиков, противоаллергенных и других препаратов может вызвать проблемы с выделением мочи.

Независимо от причин задержки урины, это состояние требует грамотного лечения. Ишурия приводит к циститам, пиелонефритам, образованию камней, недостаточности почек. Если мочевой пузырь растянут, то последствием является парадоксальная ишурия (неконтролируемое выделение мочи), которая значительно нарушает качество жизни человека.

Часто встречающиеся симптомы и манипуляции в урологии:

• Боль при мочеиспускании
• Выделения из уретры
• Зуд в уретре
• Короткая уздечка крайней плоти
• Массаж простаты
• Профилактика случайных половых связей
• Пластика уздечки
• Обрезание
• Боль в почках
• Боль в промежности
• Камни в почках
• Гной в моче
• Удаление катетера на дому
• Бужирование уретры
• Задержка мочи
• Урологический осмотр
• Папилломы на крайней плоти
• Эректильная дисфункция
• Записаться на прием к урологу

Данная статья размещена исключительно в познавательных целях и не является научным материалом или профессиональным медицинским советом.

Автор:

Касабов Александр Владимирович Врач уролог, кандидат медицинских наук, врач УЗИ
Назад в раздел

Доброякісна гіперплазія простати

Найчастіша причина затримки сечі — інфравезикальна обструкція, зумовлена ДГП. Пацієнти звичайно скаржаться на симптоматику з боку нижніх сечовидільних шляхів, включаючи часте, утруднене, переривчасте сечовипускання, імперативні позиви до сечовипускання, ніктурію, слабий струмінь сечі, наявність паузи перед початком сечовипускання, відчуття неповного опорожнення сечового міхура. В анамнезі можлива згадка на попередні катетеризації. Слід звернути увагу на наявність провокуючих факторів, таких як споживання алкоголю, нещодавно перенесені операції, інфекції сечовидільних шляхів, інструментальне обстеження сечостатевої системи, закрепи, прийом великого об’єму рідини, переохолодження та тривала подорож. Під час збору анамнезу необхідно звернути увагу на прийом медикаментів, особливо тих, які можуть викликати затримку сечі (табл. 2).

Обстеження живота повинно включати перкусію та пальпацію сечового міхура. Сечовий міхур можна визначити перкуторно, якщо він містить як мінімум 150 мл сечі, а пропальпувати — якщо більш як 200 мл сечі. Для оцінки розміру простати, виключення раку простати та калового завалу слід провести пальцеве ректальне обстеження. Наявність інфекції можна виключити за допомогою загального аналізу сечі. Об’єм залишкової сечі можна визначити за допомогою УЗД сечового міхура (рис. 1) або катетеризації (слід віддавати перевагу першому методу, оскільки він неінвазивний і дозволяє уникнути багатьох ускладнень, зокрема інфекційних). Клінічно значущий об’єм залишкової сечі, за даними різних авторів, становить від 50 до 300 мл і більше. Слід мати на увазі, що при гострій затримці сечі рівень ПСА звичайно підвищується.

Рис. 1.

УЗД-картина переповненого сечового міхура, який містить більш як 450 мл сечі.

Симптомы задержки мочи

Различают острую и хроническую форму задержки процесса мочеиспускания. Симптоматика в том и другом случае будет различной.

При острой форме задержки урины наблюдаются:

• болезненные спазмы внизу живота;
• набухание надлобковой области;
• интенсивные позывы к мочеиспусканию.

Такое состояние опасно для жизни и требует неотложной медицинской помощи.

Хроническая форма выражается болью в поясничной области, повышением температуры тела, усиливающимися позывами к мочеиспусканию, ознобом. При пальпации можно обнаружить, что надлобковая зона увеличена, то есть мочевой пузырь полностью не опустошается.

Полезная информация по теме:

• Лечение задержки мочи
• Задержка мочи у взрослых
• Задержка мочи у беременных
• Задержка мочи у женщин
• Задержка мочи у мужчин
• Острая задержка мочи
• Хроническая задержка мочи
• Лечение задержки мочи на дому
• Причины задержки мочи

Нейрогенний сечовий міхур

Інша причина затримки сечі, з якою часто стикаються сімейні лікарі, — нейрогенний сечовий міхур. Пацієнти можуть скаржитися на рецидивні інфекції сечовидільних шляхів або ischuria paradoxa. При зборі анамнезу слід звернути увагу на наявність неврологічного захворювання, пухлини або травми спинного мозку, діабету, а також відзначити будь-яку зміну неврологічного статусу порівняно з попереднім станом. У пацієнтів із підозрою на наявність нейрогенного сечового міхура треба провести повне неврологічне обстеження, а також специфічні тести для оцінки функції сечового міхура: оцінка бульбокавернозного рефлексу (скорочення булькавернозного м’яза при стисканні головки члена), анального рефлексу (скорочення анального сфінктера при поколюванні навколишньої шкіри), свідомого скорочення м’язів тазового дна, чутливості дерматотомів S2–S5 (рис. 2), які містяться в періанальній та “сідлоподібній” ділянці. Для виключення пухлини або іншого ушкодження головного та спинного мозку може виникнути потреба у проведенні візуалізаційних методів обстеження. Якщо запідозрено наявність нейрогенного сечового міхура, подальша тактика залежить від результатів уродинамічного обстеження.

Рис. 2.

Дерматоми S2-S5.

Помощь при хронической форме

При хронической форме не всегда пациент догадывается о проблеме и задержке жидкости в мочевом пузыре. У таких больных урина выходит не в полном объеме. Остатки жидкости постепенно растягивают стенки мочевого пузыря, что приводит к недержанию мочи, а затем и к воспалению, боли.

Полное хроническое недержание мочи наступает в запущенной стадии, когда пациент не может опорожнить мочевой пузырь.

Помощь в этом случае такова:

• катетеризация на несколько дней с введением в подкожную область уретры обезболивающего препарата;
• медикаментозное или оперативное лечение основной причины задержки мочи.

Самолечение бесполезно и опасно последствиями.

Часто встречающиеся симптомы и манипуляции в урологии:

• Боль при мочеиспускании
• Выделения из уретры
• Зуд в уретре
• Короткая уздечка крайней плоти
• Массаж простаты
• Профилактика случайных половых связей
• Пластика уздечки
• Обрезание
• Боль в почках
• Боль в промежности
• Камни в почках
• Гной в моче
• Удаление катетера на дому
• Бужирование уретры
• Задержка мочи
• Урологический осмотр
• Папилломы на крайней плоти
• Эректильная дисфункция
• Записаться на прием к урологу